Маразліївська громада

Одеська область, Білгород-Дністровський район

Про Маразліївську об'єднану громаду написали в Урядовому кур'єрі (газета Кабінету Міністрів України) №101 від 2 червня 2017 року

Дата: 09.06.2017 11:29
Кількість переглядів: 210

Держава змусила думати

Небагаті на ресурси поселення найвиразніше демонструють ефект від децентралізації 

Маразліївка, розташована у Білгород-Дністровському районі Одещини  — це типове село, не наділене бонусами приміського чи приморського розташування. «Земля і люди» —  вичерпний перелік ресурсів новоствореного сільського конгломерату. Принаймні так вважає  очільник Маразліївської ОТГ Олександр Чумак: «У нас немає заводів, фабрик, копалин, які дають фінанси».

Що є? 6 фермерських господарств і ВАТ «Октябрський» — колишній винзавод, а нині сільгосппідприємство широкого профілю. Одне слово, земля і люди. Тому й цікаво було дізнатися, що може втяти громада, наділена таким скарбом, задіявши інструменти, отримані під час  децентралізації.

Без запаморочення від успіхів

У  Маразліївській громаді всі села, що увійшли до її складу, мали 2015 року бюджет на рівні 6,3 мільйона. А після  об’єднання бюджет 2016-го вже становив 34 мільйони. Але разом з ресурсами держава передала громадам й розхідні статті. Зокрема приблизно 12 мільйонів держсубвенцій з нового, великого бюджету громада має витратити на освіту і медицину. Раніше все це держава фінансувала безпосередньо. Маразліївський сільський голова, як і його колеги з інших ОТГ, не можуть чітко сказати, збільшилася чи зменшилася забезпеченість бюджетними ресурсами після децентралізації. «Не те щоб держава дала більше грошей, — резюмує Олександр Чумак. —  Держава змусила думати».

Ідеться про те, що, маючи приблизно однаковий ресурс на такі самі потреби, місцева влада зможе гнучкіше, ефективніше скористатися ним. Цей підхід декларували ледь не з перших років незалежності, однак втілювати його розпочали тільки тепер. Саме у передачі частини повноважень разом із ресурсом на місця полягає сенс децентралізації. Об’єднання поселень у громади тут має вторинну роль — громада повинна бути не зовсім дрібною, щоб виправдати існування виконавчих структур.

А вони, структури ці, вже мають довести свою компетентність та ефективність. Чи вдається їм це у Маразліївці? Перелік досягнень на вигляд переконливий. Тут і вуличне освітлення, і ремонт та утеплення об’єктів соцкультпобуту, і початок робіт з прокладення водогону та облаштування артезіанських свердловин. Проте важко сказати, що стало можливим тільки завдяки новій структурі управління, а що можна було б зробити і без децентралізації.

 

Тож зосередимо увагу тільки на моментах, які напряму пов’язані з тим, що держава змусила громади більше думати.

Поле для маневру

Очевидно, перше, над чим мусили замислитися в ОТГ, — де що заощадити. З 33,5 мільйона торішнього бюджету лише 10 мільйонів припадає на власні доходи. Основний ресурс — державні субвенції. Оптимальне їхнє використання багато в чому може зумовити фінансовий успіх громади. Адже тепер вона вирішує, куди вкласти ці гроші, а де вони просто пропадуть.

«У нас були дитсадки, що їх відвідували шість чи вісім дітей, — згадує Олександр Чумак. — На утримання цих закладів було потрібно більше ставок, ніж там дітей».

Щоб не розпорошувати кошти, почали об’єднувати під одним дахом по кілька структур. «У Мар’янівці, одному з невеликих сіл громади, — каже сільський голова, — стало менше дітей в школі. Тож там ми розташували і приймальню старости, і ФАП, перевели сільську бібліотеку. І школа стає таким собі культурно-просвітницьким центром». Олександр Чумак каже, що згодом такі центри будуть у кожному селі — один заклад замість трьох-чотирьох. Можна заощадити і на комунальних послугах, і на ремонті, й на охороні.

До речі, про охорону. В Маразліївській ОТГ створили щось на кшталт муніципальної поліції. Усе в межах закону і здорового глузду. «Маразліївська варта» має статус громадського формування. Її «вартові» офіційно отримують зарплату як охоронці.

«Їм купили машину і прописали в посадовій інструкції охорону бюджетної сфери способом патрулювання», — пояснює сільський голова.

В ОТГ порахували, що 26 охоронців, що наглядають за об’єктами,  розташованими близько, — велике навантаження на бюджет. Замість них змогли обійтися сімома патрульними. Щоб патрулювання було ефективним, придбали автомобіль і ще майже 200 тисяч витратили на 19 комплексів сигналізації — на всіх об’єктах бюджетної сфери. Але то було разове вливання заради подальшої економії. І, що важливо, — не на шкоду безпеці. Олександр Чумак каже, що після створення «Маразліївської варти» криміногенна ситуація стабілізувалися, кількість злочинів (а це були переважно крадіжки) зменшилася.

Краще одна, але опорна

Наймасштабнішу і, схоже, найболючішу оптимізацію було проведено в освітній царині. Маразліївська ОТГ — єдина громада в області, де пішли на створення опорної школи. Це означає, що в кількох селах школи скоротили, а тамтешніх учнів спрямували до тієї, яку визнали найбільш придатною на роль головного навчального закладу громади. Ним став навчально-виховний заклад І—ІІІ ступенів, розташований у селі Широке. Попри те, що це поселення, як і громада загалом, розташоване далеко від райцентру, за якістю знань ця школа поступалася хіба Білгород-Дністровському ліцею. Майже 90% її випускників продовжували навчання у вишах, причому бюджетним коштом.

Нові учні показників школі не додали. «Є школярі, які букв не знають, а прийшли в 9 клас», — ділиться враженнями від нових учнів директор опорної школи Олександр Завгородній. Це закономірно. Сільський голова зауважує, що, вивчаючи ситуацію в освіті, з’ясували, що в деяких невеличких школах були вчителі, які викладали по 7 предметів. Тож хоч і кажуть, що село помирає, коли в ньому зникає школа, стало зрозуміло, що жодного сенсу немає тримати на плаву заклади, в яких до старших класів ледве можуть навчити дитину читати по складах.  

Процес оптимізації був болісним. У селах, що залишилися без шкіл, ледь не через суд намагалися повернути ці заклади. В інтернеті з’являлися безпідставні звинувачення у тому, що керівники опорної школи привласнили ті 4 мільйони, що їх надала держава на облаштування такого закладу. Директор натомість показує нові шкільні вікна, розповідає про котел на соломі, який придбали, щоб заощаджувати на опаленні.

Фінансовий підсумок опорної новації виявився доволі відчутним: якщо раніше в освіті громада мала дефіцит бюджету на рівні трьох з половиною мільйонів, то вже на кінець минулого року тут мали півмільйона в плюсах.

Звести ж до мінімуму незручності для приїжджих учнів вдалося, налагодивши як слід роботу шкільних автобусів.

До справи також підійшли неформально, й замість 30-місних «Богданів» та «Еталонів» придбали чотири автобуси «Неоплан», що можуть брати в салон майже 80 школярів — такі, що всього трьома рейсами одночасно звозять до опорної школи учнів з навколишніх сіл. Четвертий автобус перебуває у резерві. Але якщо чим возити, з допомогою спонсорів вирішили, то з питанням, по чому їздити, — біда.

Дороги, якими єднають у громаду

«Можемо врегулювати всі питання освіти, домовитися з підприємствами, вирішити у медицині, а ось із дорогами — тут ми вплинути ніяк не можемо», — нарікає сільський голова. Не те щоб громада зовсім дорогами не займалася. Уже цього року тут запланували капремонт 20 км шляхів у 5 із 8 сіл. Придбали необхідний для цього щебінь і бітум. Робочими руками мають допомогти місцеві підприємства. Але йдеться тут тільки про шляхи, розташовані в межах того чи іншого села. Тим часом для новостворених громад стратегічне значення мають саме дороги, які об’єднують окремі села у складі ОТГ. По суті, від їхнього стану залежить, чи можна вважати нове утворення єдиною громадою чи окремими клаптиками поселень з розпорошеними ресурсами. Інтегрованість населених пунктів у структуру громади чи не передусім зумовлена можливістю швидко і комфортно дістатися будь-якого куточка в її межах. Саме з цих міркувань метода, запропонована урядом, передбачає, що відстань від центру громади до її найвіддаленішого поселення не має перевищувати 20 км. Але не секрет, що є в нас такі дороги, де і 10 км можуть виявитися виснажливою мандрівкою. Тепер ці дороги стали, по суті, внутрішньогромадськими, якщо можна так висловитися. Саме ними, скажімо, діти Маразліївської ОТГ мають діставатися опорної школи. За статусом це автошляхи районного значення, і їхній ремонт — компетенція району.

Однак байдуже, чия то компетенція, якби їх таки ремонтували. У Маразліївці кажуть: якби їм дозволили, то вони, можливо, відклали б на потім навіть ремонт якихось сільських доріг, а насамперед  передбачили б ресурси на дороги між селами, бо це актуальніше.

Начальник служби автомобільних доріг в Одеській області Олег Варивода зауважує, що питання можна було б вирішити через створення на рівні району дорожнього фонду, до якого надходили б субвенції з ОТГ, а район цим коштом уже фінансував би ремонт доріг.

Проте такий шлях не дав би змоги Маразліївській ОТГ задіяти її ремонтне ноу-хау, яке полягає в тому, що бюджетним коштом купують лише матеріали, а проведення робіт беруть на себе спонсори з місцевих підприємств.

Земля і люди

...На стіні спортзалу в Олексіївській ЗОШ — пам’ятна табличка: «Спортивний зал відновлено за кошти Юрескула Бориса Петровича». Це керівник місцевого фермерського господарства «Колос». Спортзал в Олексіївці начальник управління освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Ірина Гайцук називає «першим здобутком громади у галузі освіти». Його здали торік за рахунок місцевого бюджету і спонсорів: сільрада на 110 тисяч гривень закупила матеріали для ремонту, а підприємці оплатили послуги.

Будинок культури у Маразліївці, кажуть, також отримав нове життя спонсорським коштом.

Тим часом співпраця тутешніх підприємців і місцевої влади тримається не на самій філантропії. Сільська влада уповноважена вирішувати питання про розмір фіксованого податку на землю. «Ми його трішки підвищили», — каже Олександр Чумак. Розщедритися змусили передусім одноосібників. У селі ж знають, що дехто з них веде бізнес фактично в обсягах сільгосппідприємства, маючи майже 20 га орної землі, а ось податків платить утричі менше.

«Ми зустрічалися майже з усіма одноосібниками, — розповідає Олександр Чумак. — Коли вони зрозуміли, що гроші йдуть до місцевого бюджету, який формується прозоро і в інтересах селян, ми знайшли порозуміння». 

На користь цього порозуміння спрацювали й деякі суто меркантильні мотиви: «Нам, — кажуть — простіше вам сьогодні допомогти, ніж завтра ви нам підніматимете податки».

У громаді розуміють, що держава, цілком імовірно, перекладатиме на плечі місцевої влади дедалі нові видатки. «Держава знову змінює правила гри, — каже Олександр Чумак. — Віднедавна на місцеву громаду переклали утримання техперсоналу та оплату енергоносіїв у бюджетних установах». На місцеві бюджети скинули і харчування дітей. При цьому загальний обсяг державної субвенції цього року трохи зменшився — інфраструктурний бонус першопрохідцям втрачає у вазі.

Тож ті, хто дивиться в майбутнє, вже зараз мають думати, які ще власні ресурси можна буде задіяти, щоб і надалі бути спроможними бодай на скромний, але прогрес. Бо що наша держава робить по-справжньому добре, то це змушує думати. 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь